Досвід роботи

                                                                                     Знайти шлях  до єдиного,

не схожого на інші,

людського серця.

В.О.   Сухомлинський

Процес становлення незалежної демократичної України з її прагненням стати повноправним членом європейської спільноти передбачає всебічне утвердження в суспільному та індивідуальному бутті цивілізованих норм життя на основі загальнолюдських та духовних цінностей, моральних і культурних засад життя українського народу.

Стан духовної культури і моралі суспільства як у світі, так і в Україні, викликає занепокоєння. Корозія усталених духовних цінностей є наслідком прагматизації життя, пропаганди насилля, нехтування правових, моральних, соціальних норм і за своїми масштабами становить глобальну соціальну проблему.

Відсутність у частини молоді навичок конструктивного спілкування, загальних принципів розуміння сутності найпростіших соціальних процесів і явищ призводить до конфліктів, стресових ситуацій, неадекватної соціальної поведінки. Як наслідок – «втеча молоді від реальної дійсності» в алкоголізм, наркоманію, віртуальне комп'ютерне середовище.

Духовні чесноти українського народу втрачають свою дієвість. Упродовж останнього десятиріччя зруйновано традиційні для українців цінності, які гармонізують відносини людини з суспільством. Для досягнення матеріального життєвого успіху як головної мети пропагуються аморальні засоби. Це спричиняє загальну кризу моральності.

Соціальні умови, що продукують меркантильність і цинізм, призводять до деформації системи цінностей у доволі значної кількості громадян України. Знецінюється одвічне: любов, сім'я, культурні цінності; гіпертрофується матеріальне та культивуються особисті потреби і задоволення. Зниження рівня суспільної та особистої моралі, сприйняття молоддю гедоністичних настанов, раннє статеве життя ведуть до формування особистості, котра не здатна створити міцну сім'ю, народити і виховати дітей. Як наслідок – поглиблюється демографічна криза.

Сьогодні у нашому суспільстві виникла нагальна потреба в творчих, діяльних, обдарованих, інтелектуально й духовно розвинених громадян. Тому перед усіма нами стоїть нелегке завдання – створення умов для духовно-морального становлення дитини, її підготовки до моральної, творчої, соціально-значущої, сповненої особистісного сенсу життєдіяльності; виховання гармонійно-розвиненої, творчої особистості.

Саме тому, пріоритетним напрямком у роботі з ліцеїстами я визначила всебічний та гармонійний розвиток особистості, яка здатна до саморозвитку, самовиховання та самореалізації у суспільстві, яка керується загальнолюдськими цінностями, глибоко розуміє традиції свого народу та примножує їх. Це людина у якої багатий внутрішній світ. Але таку людину потрібно виховати.

На початку своєї діяльності зрозуміла: щоб створити справжній колектив у якому кожен розуміє іншого, допомагає один одному, співпереживає, або принаймні – намагається зрозуміти, потрібно дуже добре вивчити кожного ліцеїста окремо.

Уміння виховувати – це все-таки мистецтво, таке ж мистецтво, як добре грати на скрипці або роялі, добре малювати картини, бути гарним слюсарем або пекарем. А важливий показник педагогічної майстерності, на мою думку – це пошук нових шляхів підходу до дітей, уміння впливати на них.

 Ефективність виховного впливу на ліцеїстів значною мірою залежить від встановлення правильного контакту . А справа ця нелегка. Відразу знайти спільну мову і контакт з колективом важко. Для цього необхідний тривалий час. У процесі роботи неминучі й конфліктні ситуації. Тому майстерність класного керівника полягає в тому, щоб вчасно підказувати вихованцям правильну лінію поведінки, переконати їх, розбудити їхню думку, повірити в їхні сили та можливості, підтримати їх добрим словом. А слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Слово – це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність. Воно потрібне дитині кожної хвилини – і тоді, коли вона втішається радощами життя, і тоді, коли її серце стискає сум.

 Провідна ідея мого досвіду – це особистісна зорієнтованість з урахуванням психофізіологічних особливостей дітей у навчально-виховному процесі, забезпечення комфортних і безпечних умов для розвитку особистості вихованця, реалізація його природних нахилів, соціалізація учнів.

Щоб краще вивчити дитину необхідно на початковому етапі ознайомитися з особовими справами ліцеїстів, провести анкетування, відвідати ліцеїстів вдома, з метою знайомства з членами родини та соціальними умовами проживання; провести з дітьми індивідуальні та групові бесіди; ознайомитися з колом їх інтересів; відвідати тренування; провести бесіди з тренерами та батьками.

Мене цікавить не лише питання навчання та ставлення до нього, а й рівень вихованості дитини, її розуміння життя, ставлення до своїх батьків, друзів, бо успіх виховної роботи класного керівника багато в чому залежить від глибокого проникнення у внутрішній світ дітей, від розуміння їхніх переживань та мотивів поведінки. Тому вивчити, чим живе дитина, які її інтереси й нахили, особливості волі й риси характеру, - це означає знайти правильний шлях до серця, використати найдоцільніші методи педагогічного впливу. І, знаючи особливості ліцеїстів, їх інтереси, рівень вихованості, мені легше скласти цілеспрямований і дієвий план виховної роботи з групою.

Навчатись і тренуватись до ліцею приїздять діти з усіх регіонів України. У всіх дітей різні характери, інтереси та прагнення. Тому постає проблема навчити ліцеїстів жити разом, виробити свою власну життєву позицію та створити в колективі здоровий психологічний мікроклімат для навчання і творчості.

Переконана, що лише розуміння й відчуття інтересів, потреб, запитів ліцеїстів, прийняття їх такими, якими вони є, визнання у кожному з них особистості дозволяє більш-менш точно спрогнозувати далеку перспективу, намічену в групі. Це успішне закінчення навчання та виховання підготовленого до сучасного життя, соціально активного та гуманістично-спрямованого ліцеїста, який чітко орієнтується в реаліях сьогодення.

Розумію, що як класний керівник повинна тісно співпрацювати з батьками ліцеїстів, викладачами, психологом, соціальним педагогом, тренерами.

В.О.Сухомлинський писав: «В наші дні немає важливішого у сфері виховання завдання, ніж навчити батька й матір виховувати своїх дітей».

Сім’я – клітинка соціального організму, яка живе з ним у єдиному ритмі, відображає у своєму складі, мов краплинка води, і великі ідеї, і велику загальну мету.

Вважаю, що висока ефективність моєї роботи цілком пов’язана з тісним контактом з батьками. Цей напрям роботи можна вважати найскладнішим. У моєму класі є неблагонадійні і неповні родини, і це ускладнює роботу з батьками. Соціальні психологи стверджують: якщо сім’я зацікавлена у вихованні особистості дитини, то сили школи потроюються. Адже цей розвиток успішний лише завдяки спілкуванню, взаєморозумінню і співпраці з батьками.

Для того, щоб батьки бажали йти до навчального закладу, вони повинні бачити зацікавленість педагога у процесі навчання і виховання. Коли я віддаю весь свій час, всю свою душу дітям, серця батьків не залишаються байдужими.

Зокрема, роботу з батьками спрямовую на підвищення їх педагогічної культури (проведення круглих столів для батьків, бесід та тренінгів). Хоча в умовах нашого закладу це досить складно (2/3 дітей – іногородні, тому у батьків, в силу різних причин, немає змоги часто приїздити до ліцею), тому з батьками дітей, які мешкають в гуртожитку, в основному спілкуюсь в телефонному режимі. Хотілося б , щоб батьки розуміли, що саме вони – основні вихователі власних дітей, а ліцей та педагоги – їх перші помічники у цій нелегкій справі – формування особистості найріднішої для них дитини.

Працюючи в навчальному закладі, де навчаються на прості учні, а спортивне майбутнє нашої держави, актуальним є створення програми виховної роботи з ліцеїстами, яка буде направлена допомагати юним спортсменам в підготовці до дорослого самостійного життя. Тому головною ідеєю програми є виховання громадянина як члена демократичної держави, особи, що відчуває й цінує ідеали, свободу й рівність, усвідомлює вартість людської гідності, здатна сама визначити пріоритети власного життя, прагне встановлення справедливої і стабільної політичної системи. Цього всього я прагну своєю діяльністю.